НЕЗАЛЕЖНІСТЬ – ЦЕ… 

Незалежність – це коли ти з’являєшся на світ у пологовому будинку, в якому немає найстерильніших у світі радянських тарганів, а натомість є одноразові шприци й пелюшки.   

Незалежність – це коли твій батько піде до ЗАГСу, щоб отримати документа про те, що ти насправді народився, і що тебе нарекли на честь діда Ригором, й жінка, котра там сидить, спокійно випише йому цього документа, а не витягне зі столу «Справочник личных имён народов СССР», і не почне, розмахуючи ним, істерично пояснювати твоєму батькові, що він без жодних проблем може назвати сина Файзуллою, чи навіть Мамаєм, а от Ригором – не може, бо такого імені просто не існує в природі (а существует нормальное человеческое имя Григорий). 

Незалежність – це коли ти підеш до школи і тебе там навчатимуть на твоїй мові (а дівчинку Гражинку, яка тобі подобалася у дитсадку, – на її мові, а твого сусіда, хлопчика Мишка, в якого тата звати Ісаком, – на його мові, а іншого твого сусіда, хлопчика Альшу, батьки якого перебралися сюди, бо у їхньому місті на Волзі, аби купити малому молока, треба займати чергу о п’ятій ранку, – на його). Тебе навчатимуть твоєю рідною мовою, і задля цього твоїм батькам не потрібно буде ціле літо збирати по квартирах заяви від батьків, котрі не те щоб не хотіли навчати своїх дітей так, як і твої мама з татом, а просто ніколи про це не думали, бо виросли при інтернаціоналізмі. І ці заяви не потрібно буде губити тричі директорові та ще двічі – секретарці, і в перший день вересня ти не почуєш на урочистій лінійці, що «год от года хорошеет материально-техническая база нашей школы», а увійшовши до свого класу, не довідаєшся, що завдяки неухильній турботі партії та уряду у вас на всіх лише один буквар та дві «математики» рідною мовою.  

Незалежність – це коли твоя піонерська дружина не буде змагатись за право носити ім’я Павлика Морозова чи Аляксандра Мясьнікова, бо усі ви чудово знаєте, як любив свого татка Павлик, і як любив білорусів Мясьніков. 

Незалежність – це коли ти будеш студентом, і на лекції з вищої математики твій смаглявий одноліток з Мадагаскару, який навчається за гроші своєї, а не твоєї країни, нахилившися до тебе, запитає, що означає слово «імовірність», і ти своєю доброю французькою докладно поясниш йому.  

Незалежність – це коли ти служитимеш у війську не далі останнього містечка чи села твоєї землі, проте тобі ніколи не накажуть фарбувати траву й прибирати територію «вот отсюда и до обеда». У неділю ти зможеш приїхати до батьків, чи до своєї дівчини, й ніхто не назве тебе «бульбашем», а твого друга – «чорножопим» за те, що уві сні ви думаєте й говорите по-своєму, і відмінники бойової та політичної підготовки не робитимуть тобі в процесі тієї підготовки «велосипеда», й тобі ніколи не накажуть гострити свою саперну лопатку, щоб окопатися в Баку чи у Тбілісі.  

Незалежність – це коли твоя дівчина каже, що хоче на вихідні до Відня, і ти з чистим сумлінням обіцяєш їй, що в суботу ви питимете каву навпроти палацу Шонбрунн, і знаєш, що перед вашою мандрівкою ніхто не з’ясовуватиме у тебе, чи був ти в дитинстві євреєм, а також чи бував ти раніше за кордоном, і якщо повернувся звідтам, то з якою метою.  

Незалежність – це коли на Дзяди, у День пам’яті предків ти йдеш на могилки і знаєш, що спокійно поставиш там свічку й покладеш квіти, а не станеш учасником випробування балончиків з нервово-паралітичним газом чи нової моделі гумового кийка.  

Незалежність – це коли твій син приніс зі школи п’ятірку з історії, і ти хвалиш його за цю п’ятірку, бо знаєш, що він отримав гарну оцінку не з того предмету, де вчать про Льодове побоїще й перемогу колективізації, а з того, де вивчають Грюнвальдську битву, яка врятувала твій народ від смерті, й кажуть правду про владу, що розстріляла твого діда й задушила голодом твою бабцю.  

Незалежність – це коли до тебе завітає співак з Нью-Йорку, й ти вип’єш з ним добре чарку вишнівки, а пізніше привітні дядечки в цивільному не запропонують тобі детально написати, де і що ви пили, та кого при тому лаяли.  

Незалежність – це коли ти позбавлений змоги чути, як твій президент з телеекрана повчає співвітчизників: «Хто как хаціт, той так і гаварыт», бо твій президент – чоловік освічений і бодай одну мову все ж таки знає. 

Незалежність – це коли з телепередач і з газет раптом зникають листи невтомно-таємничих ветеранів і докладні повідомлення про націоналістів та екстремістів з народних фронтів, котрі навіть ночами не сплять, а розпалюють поміж тобою, Альошею та Мишком, у якого тата звали Ісаком, а також Гражиною, котра вже давно з тобою одружилася, міжнаціональну ворожнечу, аби вчинити серед вас криваву різанину й пустити під укіс локомотив перебудови.  

Незалежність – це коли ніхто не залякує тебе, ніби твій народ не зможе проіснувати без великого старшого брата, бо не має своїх бокситів чи алмазів, і ти розумієш, що цілком даремно шкодував горопашних голландців чи бельгійців, котрі не мають ні бокситів, ні алмазів, ні навіть старшого брата. 

Незалежність – це коли величезні автомобільні фури з написом «Центровывоз» (чи траплялось кому хоча б раз бачити такі самі фури з написом «Центроввоз»?) під’їжджають не до чужих, а до наших крамниць.   

Незалежність – це коли раптом з’ясується, що розумні люди є й серед нас, і коли – крий Боже! – вибухне завод, або спричиниться якесь інакше лихо, не потрібно буде чекати, доки приїде комісія з московських розумників.  

Незалежність – це коли ти й на ложі Господньому певен, що після того, як зміниш цей світ на кращий, на місці церкви чи костьолу, в якому тебе хрестили і де ти вінчався, не викопають штучної водойми з брудним лебедем, і не збудують басейну імені XXVIII з’їзду КПРС, а цвинтар, на якому спочиватимуть твої кості, не знесуть, і не перетворять на закиданий порожніми пляшками парк культури та відпочинку імені товариша Горбачова чи імені товариша Лігачова. 

Незалежність – це…  

Незалежність – це коли від народження до скону почуваєшся своїм на своїй землі.

Я вірю, що колись так і буде.  

Бо інакше просто не варто жити. 

Лютий 1990 року.

Пераклаў Аляксандар Ірванец